Нас із дитинства вчать, що зовнішність – не головне. І в той же час ми навчені зустрічати людину, що називається, «по одягу». Як не перетнути межу і не впасти в таку крайність, як лукізм?
Адже це не лише змушує людей комплексувати з приводу своєї зовнішності чи гардеробу. Це також призводить до серйозних проблем із відносинами між колегами, зокрема до конфліктів, упередженого ставлення, якихось недоречних вчинків і міркувань. Розберімось, що таке лукізм і як з ним боротися.
Отже, саме слово «лукізм» походить від слова «look», тобто «зовнішній вигляд». Відповідно, це дискримінація за зовнішньою ознакою: набір стереотипів, упереджень та поведінкових моделей стосовно фізично привабливих та «непривабливих» людей.
Це також своєрідне «вихваляння» зовнішньої привабливості і водночас докір людям, які не відповідають стандартам краси.
Проблема стара, як світ, але також і актуальна на всі віки. Річ у тому, що люди завжди звертали увагу на зовнішню привабливість і від цього залежало ставлення і навіть становище у суспільстві. Так, до привабливих людей краще ставилися: їм завжди було простіше знайти друзів, на їхні огріхи дивилися поблажливіше, та й успіхів у соціумі можна було досягти швидше. Водночас із лукізмом намагалися боротися в усі віки.
Спочатку це робили філософи різних шкіл та течій: від давньогрецьких стоїків до середньовічних схоластиків. Тепер мету боротьби з лукізмом взяли на себе різні активісти, люди з бодипозитивними поглядами та зрештою корпоративна етика, яка забороняє дискримінацію на будь-яких підставах.
Простіше кажучи, лукізм – це дискримінація за зовнішністю. І багатьом людям ця проблема зіпсувала якщо не кар’єру, то якість роботи та життя точно. Класичний приклад: коли приваблива співробітниця має більше шансів на просування, аніж її менш миловидна колега тільки через те, що вона гарна.
Або, наприклад, одне соціологічне дослідження від Дена Аріелі показало, що високі чоловіки користуються значно більшим попитом серед жінок. Разом з тим, чоловіки з нижчим ростом змушені компенсувати це вищим заробітком, щоб виглядати привабливими для жінок.
Як не крути, люди все більше розуміють: лукізм що це радше атавізм. Психологія, морально-етичний розвиток суспільства та боротьба зі стереотипами дали суспільству зрозуміти одну просту та досить стару істину: зовнішність – не головне.
Впевненість і віра у свої цілі – це запорука успіху. Тобто здобути повагу, кар’єрні перемоги в житті допоможе саме впевненість. Відповідність деяким стандартам краси не є запорукою успіху. Це навіть не завжди допомагає бути впевненим у собі.
Зрештою, треба розуміти, що суспільство нав’язало нам багато стереотипів. І ці стандарти задавалися завжди: то жінки повинні були обов’язково мати великі стегна та груди, то засмагу вважали ознакою селянства, то параметри 90-60-60 стали ледве не еталоном краси. Нині суспільство поступово відмовляється від нав’язаних стандартів і упереджень.
З огляду на те що лукізм простими словами – це коли когось принижують за ознакою зовнішності, протистояння такій проблемі починається з культури бодипозитиву. Суть цього руху полягає в тому, щоб люди почувались комфортно в соціумі незалежно від зовнішніх даних, чи то зайва вага, чи то нестандартна фігура, чи то шрами, чи то ще якісь риси, відмінні від стандартів краси.
Масмедіа досить добре сприяє просуванню цієї культури. Дедалі більше фільмів і мультфільмів просувають ідею про те, що не має значення, який вигляд ти маєш. Тебе визначає не зовнішність, а твої вчинки та твоя особистість. Для натхнення радимо подивитися:
Крім того, є багато рухів, спільнот, флешмобів, націлених на популяризацію бодипозитиву та боротьбу з бодишеймінгом, що є однією з граней лукізму (бо, по суті, це утиск людини через її тіло).
Одна з найвидатніших психологинь Массачусетського університету Ненсі Еткофф сказала про лукізм так:
«Сьогодні ми живемо у світі, де лукізм є одним із найпоширеніших упереджень».
Він настільки міцно вкоренився в суспільстві, що проявився скрізь, у культурі, мистецтві і навіть у політиці. Наприклад, у 60-х роках минулого століття, коли були політичні перегони між Ніксоном та Кеннеді, багато хто стверджував, що Кеннеді виграв саме завдяки зовнішності.
І пів біди, якщо лукізм обмежується лише чіпляннями до зовнішності, чи то пара зайвих кілограмів, чи то засмага. Біда також у тому, що це веде до низки нових стереотипів і упередженості: від сексизму до расизму. Адже усі розуміють, що таке лукізм за своєю сутністю. А будь-яка дискримінація неминуче веде до нетерпимості, утиску, а також бажання домінувати.
Особливої гостроти проблема лукізму набула в Південній Кореї. Обличчя, фігура, одяг – це головні чинники, за якими корейці оцінюють усіх, кого зустрічають. З юних років треба стежити за зовнішнім виглядом, оскільки вже в дитячому садку діти можуть бути жорстокими щодо однолітків, які вибиваються з колективу. За період навчання у школі та університеті у багатьох корейців формується сильна зацикленість на зовнішності. Однак і після випуску із вищого навчального закладу ця проблема не зникає. Від зовнішнього вигляду залежить отримання робочого місця в престижній компанії і навіть щастя в особистому житті.
Так, тут було проведено дослідження серед жінок віком від 20 до 39 років щодо зв’язку селфі, косметичних процедур, самооцінки з підтримкою лукізму. Хоча це явище може впливати і на чоловіків, зазвичай вважається, що жінки перебувають під більшим тиском щодо зовнішності, ніж чоловіки, а соціальні стандарти жіночої краси нереалістичні. Результати показали прямий вплив культури селфі на підтримання та схвалення дискримінації за зовнішністю.
Крім цього, Корея є країною, яка посідає одне з провідних місць у світі за кількістю операцій, які виконуються за рік. Відповідно до аналізу Міжнародного товариства естетичної пластичної хірургії, у Кореї за 2019 рік була проведена 2571 пластична операція, що становило 5,1% від усієї кількості таких процедур у світі.
Сюди з’їжджаються люди з усієї Азії та інших регіонів у своєму прагненні домогтися так званої стандартної європейської зовнішності: маленький ніс, великі очі, подвійні повіки та ін. Суспільство диктує жорсткі та багато в чому абсурдні стандарти краси. Разючою є і повна відсутність такту або будь-якої ніяковості у висловленні думки щодо ваги або зовнішнього вигляду людини безпосередньо співрозмовнику.
Дискримінацію через зовнішність, особливо у сфері праці, вивчали і китайські вчені. Хоча лукізм найчастіше спостерігається на рівні населення, є й окремі випадки його вияву на робочому місці. Так, наприклад, про комп’ютерного інженера, який отримав зменшену річну премію, тому що здався своєму новому керівнику «занадто потворним», у своїй праці говорить китайський дослідник Xiaofei Liu із Університету Уханя (2017).
В статті Університету Мемфіса (США) йдеться про те, що американські студенти вважають привабливих учених найкращими викладачами. І найбільше від цього страждають жінки-вчені.
А в ході опитування 2000 офісних співробітників у Великобританії, які під час пандемії працювали вдома, 35% жінок повідомило, що зіткнулися з недоречними коментарі про їхній вигляд під час відеозустрічі. Так, їх просили одягатися «сексуальніше» для відеодзвінків та наносити макіяж.
Як свідчить ще одне дослідження, понад половина опитаних дорослих із надмірною вагою в Австралії, Канаді, Франції, Німеччині, Великобританії та США кажуть, що вони стикалися із засудженням з боку лікарів, сім’ї, друзів, однокласників та колег, що призводило до самозвинувачення та навіть відмови від медичної допомоги.
Дослідниця в галузі психології Анджела Медоуз із Бірмінгемського університету також зачіпає тему фетшеймінгу і стверджує, що джерелом знецінення та мікроагресії у бік товстих людей може бути будь-хто і будь-що:
Такий досвід змушує їх боятися банально піти до лікаря, наприклад, із розтягненням зв’язок, бо невідомо, чи сприймуть їх серйозно чи просто скажуть піти і схуднути.
Характерно, що будь-які форми дискримінації живуть тоді, коли їх толерують. Тобто коли лукізм, наприклад, не ганьбиться і не засуджується. Тому золоте правило на будь-яку дискримінацію, агресію чи утиск – не мовчати. Тим більше що в будь-якій цивілізованій країні чи такій, яка бодай прагне цього, з цим можна боротися на законодавчому рівні. Ви можете подати до суду, якщо вас не прийняли на роботу, звільнили чи відмовилися обслужити у кафе через зовнішність.
Також ви можете робити свій внесок у боротьбу з лукізмом щодня:
Лукізм зникне або принаймні втратить силу тоді, коли це перестане сприйматися як норма, а стане чимось маргінальним та ненормальним. Цінуйте один одного і пам’ятайте, що кожна людина прекрасна у своїй унікальності та гідна поваги.
Лукізм – це форма дискримінації, заснована на зовнішньому вигляді людини, як-от риси обличчя, одяг, тіло або фізичні особливості.
Вияви лукізму можуть охоплювати стереотипи, образливі коментарі, обмеження у працевлаштуванні, відмову у стосунках чи навіть просто у спілкуванні.
Лукізм може призводити до соціальної відчуженості, низької самооцінки, нерівних можливостей та психологічного стресу для тих, хто стикається з дискримінацією за зовнішнім виглядом.
Лукізм може мати вкрай негативні наслідки для людей, як-от психологічні проблеми, почуття власної неприйнятності, нікчемності, низька самооцінка, соціальна відокремленість та обмеження у кар’єрному зростанні.
Боротьба з лукізмом передбачає просування ідеї толерантності, свідоме формування усвідомлення про значущість внутрішніх якостей людини та її цінності незалежно від зовнішності, законодавчі заходи проти дискримінації та прийняття різноманітності краси.
На особистому рівні можна боротися з лукізмом завдяки розширенню власного світогляду, освіті, активному перегляду застарілих тверджень та переконань, підтримці інклюзивного середовища, розвитку емпатії та формуванню поваги до всіх людей незалежно від їхнього зовнішнього вигляду.
Так, лукізм може виявлятися у сфері праці через дискримінацію під час прийому на роботу, обмеження у кар’єрному зростанні, цькування та несправедливе ставлення до різних працівників залежно від їхнього зовнішнього вигляду.
Проблеми з лукізмом можуть існувати в різних країнах, проте в деяких регіонах, де панує велика соціальна нерівність або культурна нетерпимість, проблеми з лукізмом можуть бути особливо вираженими.
Люди з різними расовими, етнічними або фізичними особливостями, а також ті, хто відхиляється від загальноприйнятих стандартів зовнішності, можуть бути особливо вразливими перед лукізмом.
Поширення лукізму може бути спричинене соціокультурними стереотипами, впливом медіа, недостатнім розумінням різноманітності, нерівномірним доступом до інформаційних ресурсів та наявністю укорінених соціальних норм серед населення, які призводять до відсутності опору стереотипам та підтримці дискримінації.
