Нас із дитинства вчать, що зовнішність – не головне. І в той же час ми навчені зустрічати людину, що називається, «по одягу». Як не перетнути межу і не впасти в таку крайність, як лукізм?
Адже це не лише змушує людей комплексувати з приводу своєї зовнішності чи гардеробу. Це також призводить до серйозних проблем із відносинами між колегами, зокрема до конфліктів, упередженого ставлення, якихось недоречних вчинків і міркувань. Розберімось, що таке лукізм і як з ним боротися.
Отже, саме слово «лукізм» походить від слова «look», тобто «зовнішній вигляд». Відповідно, це дискримінація за зовнішньою ознакою: набір стереотипів, упереджень та поведінкових моделей стосовно фізично привабливих та «непривабливих» людей.
Це також своєрідне «вихваляння» зовнішньої привабливості і водночас докір людям, які не відповідають стандартам краси.
Проблема стара, як світ, але також і актуальна на всі віки. Річ у тому, що люди завжди звертали увагу на зовнішню привабливість і від цього залежало ставлення і навіть становище у суспільстві. Так, до привабливих людей краще ставилися: їм завжди було простіше знайти друзів, на їхні огріхи дивилися поблажливіше, та й успіхів у соціумі можна було досягти швидше. Водночас із лукізмом намагалися боротися в усі віки.
Спочатку це робили філософи різних шкіл та течій: від давньогрецьких стоїків до середньовічних схоластиків. Тепер мету боротьби з лукізмом взяли на себе різні активісти, люди з бодипозитивними поглядами та зрештою корпоративна етика, яка забороняє дискримінацію на будь-яких підставах.
Простіше кажучи, лукізм – це дискримінація за зовнішністю. І багатьом людям ця проблема зіпсувала якщо не кар’єру, то якість роботи та життя точно. Класичний приклад: коли приваблива співробітниця має більше шансів на просування, аніж її менш миловидна колега тільки через те, що вона гарна.
Або, наприклад, одне соціологічне дослідження від Дена Аріелі показало, що високі чоловіки користуються значно більшим попитом серед жінок. Разом з тим, чоловіки з нижчим ростом змушені компенсувати це вищим заробітком, щоб виглядати привабливими для жінок.
Як не крути, люди все більше розуміють: лукізм що це радше атавізм. Психологія, морально-етичний розвиток суспільства та боротьба зі стереотипами дали суспільству зрозуміти одну просту та досить стару істину: зовнішність – не головне.
Впевненість і віра у свої цілі – це запорука успіху. Тобто здобути повагу, кар’єрні перемоги в житті допоможе саме впевненість. Відповідність деяким стандартам краси не є запорукою успіху. Це навіть не завжди допомагає бути впевненим у собі.
Зрештою, треба розуміти, що суспільство нав’язало нам багато стереотипів. І ці стандарти задавалися завжди: то жінки повинні були обов’язково мати великі стегна та груди, то засмагу вважали ознакою селянства, то параметри 90-60-60 стали ледве не еталоном краси. Нині суспільство поступово відмовляється від нав’язаних стандартів і упереджень.
З огляду на те що лукізм простими словами – це коли когось принижують за ознакою зовнішності, протистояння такій проблемі починається з культури бодипозитиву. Суть цього руху полягає в тому, щоб люди почувались комфортно в соціумі незалежно від зовнішніх даних, чи то зайва вага, чи то нестандартна фігура, чи то шрами, чи то ще якісь риси, відмінні від стандартів краси.
Масмедіа досить добре сприяє просуванню цієї культури. Дедалі більше фільмів і мультфільмів просувають ідею про те, що не має значення, який вигляд ти маєш. Тебе визначає не зовнішність, а твої вчинки та твоя особистість. Для натхнення радимо подивитися:
Крім того, є багато рухів, спільнот, флешмобів, націлених на популяризацію бодипозитиву та боротьбу з бодишеймінгом, що є однією з граней лукізму (бо, по суті, це утиск людини через її тіло).
Одна з найвидатніших психологинь Массачусетського університету Ненсі Еткофф сказала про лукізм так:
«Сьогодні ми живемо у світі, де лукізм є одним із найпоширеніших упереджень».
Він настільки міцно вкоренився в суспільстві, що проявився скрізь, у культурі, мистецтві і навіть у політиці. Наприклад, у 60-х роках минулого століття, коли були політичні перегони між Ніксоном та Кеннеді, багато хто стверджував, що Кеннеді виграв саме завдяки зовнішності.
І пів біди, якщо лукізм обмежується лише чіпляннями до зовнішності, чи то пара зайвих кілограмів, чи то засмага. Біда також у тому, що це веде до низки нових стереотипів і упередженості: від сексизму до расизму. Адже усі розуміють, що таке лукізм за своєю сутністю. А будь-яка дискримінація неминуче веде до нетерпимості, утиску, а також бажання домінувати.
Характерно, що будь-які форми дискримінації живуть тоді, коли їх толерують. Тобто коли лукізм, наприклад, не ганьбиться і не засуджується. Тому золоте правило на будь-яку дискримінацію, агресію чи утиск – не мовчати. Тим більше що в будь-якій цивілізованій країні чи такій, яка бодай прагне цього, з цим можна боротися на законодавчому рівні. Ви можете подати до суду, якщо вас не прийняли на роботу, звільнили чи відмовилися обслужити у кафе через зовнішність.
Також ви можете робити свій внесок у боротьбу з лукізмом щодня:
Лукізм зникне або принаймні втратить силу тоді, коли це перестане сприйматися як норма, а стане чимось маргінальним та ненормальним. Цінуйте один одного і пам’ятайте, що кожна людина прекрасна у своїй унікальності та гідна поваги.